У Дніпрі на фасаді гімназії № 25 відкрили дошку на честь Олександра Дубовика

У Дніпрі на фасаді гімназії № 25 відкрили меморіальну дошку на честь загиблого захисника Олександра Дубовика. Про подію повідомила Дніпровська міська рада.

Військовий народився у Дніпрі 11 вересня 1988 року, за цивільною професією був водієм. Із 2019 року разом із родиною мешкав в Ізраїлі, передає «Дніпро ТБ». Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно повернувся додому та став до лав Сил оборони України.

Служба в Національній гвардії та бойовий шлях

Олександр Дубовик мав позивний «Партизан». Він служив старшим солдатом і старшим механіком-водієм 2-го взводу 8-ї роти 3-го батальйону 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Нацгвардії України. Військовий виконував бойові завдання на Сіверськодонецькому напрямку в Донецькій області.

За попередніми даними, наведеними «Дніпро ТБ», 23 грудня 2022 року військовий вступив у бій біля Озарянівки, під час якого отримав смертельні поранення. Через активні бойові дії бійці не могли дістатися позицій, тому Олександр тривалий час вважався зниклим безвісти.

Як пригадує його двоюрідна сестра Олена, воїн наполягав на поверненні до рідної країни:

«Він такий був завзятий, за справедливість борець. Вирішив, що він має бути тут, тому що вони планували повертатися з родиною, щоб жити в рідному Дніпрі. Ми були категорично проти, що він ухвалив таке рішення, але просто поставив всіх перед фактом, сказавши «Я їду, і все, я не можу сидіти там». Обрав захищати нашу Україну».

Родичка також зазначила, що навіть під час відпусток військовослужбовець уникав розмов про труднощі служби.

«Він завжди у всьому бачив якийсь позитив. Якщо там навіть безвихідна ситуація, для нього, здається, таких ситуацій не було».

Державна нагорода та вшанування пам’яті

Олександра Дубовика посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. На церемонії виступив заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко, цитує «Дніпро ТБ»:

«Ми в Дніпрі відкриваємо меморіальні таблички, які вшановують пам’ять воїнів на стінах наших ліцеїв і шкіл. Тут мова не лише про відзначення подвигу. Тут мова про виховання наших юних дніпрян і дніпрянок у дусі патріотизму, у дусі вдячності нашим захисникам, які віддали найдорожче для людини — життя. За те, щоб їхні мрії збувалися, за те, щоб вони мали можливість вирости на предківській українській землі, закінчити школу. Для нас в Дніпрі пам’ятати кожного поіменно, вшановувати подвиг наших хлопців і дівчат — це, напевно, одне з найважливіших завдань нашої громади».